Порушення Слідчим комітетом РФ кримінальних справ проти українських військових, задіяних в ході проведення АТО, не має ніяких юридично-правових підстав і наслідків

Ось вже понад три місяці в Донецькій та Луганській областях триває антитерористична операція, спрямована на встановлення конституційного ладу на всій території України. За цей час військовослужбовці Збройних Сил та інших військових формувань України виконали чимало завдань, пов’язаних з визволенням українських міст та інших населених пунктів від збройних бойовиків, які, всупереч вимогам чинного українського законодавства, на підставі ніким невизнаних «референдумів» оголосили про створення «незалежних Донецької та Луганської Народних Республік», які в нашій країні визначені терористичними організаціями.

Захищаючи свою землю, українські силовики виявляють на Сході країни зразки мужності й відваги. Але, як засвідчило спілкування з учасниками АТО, дехто з них занепокоєний фактом того, що в інформаційно-правовому полі представники Російської Федерації чинять спроби підриву правомірності їхніх дій, спрямованих на захист суверенітету та територіальної цілісності України. Прикладом тому є порушені Головним управлінням Слідчого комітету РФ кримінальні справи у відношенні як ніби встановлених, так і невстановлених військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України за фактом обстрілів українських міст та населених пунктів, а також знищення й взяття в заручники російських журналістів.

На думку російських слідчих органів, на Донеччині й Луганщині сили АТО застосовують заборонені засоби й методи ведення війни, тим самим порушуючи Женевські Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни». Враховуючи неможливість звернення за поясненнями з цього приводу до російської сторони і розуміючи чітко виражену позицію Української держави, ми вирішили обговорити правомірність дій представників Слідчого комітету РФ з незалежним експертом, народним депутатом України двох скликань Верховної Ради, кандидатом юридичних наук, професором, членом-кореспондентом Академії правових наук України, президентом Української асоціації Міжнародного права Олександром Вікторовичем Задорожнім.

- Олександре Вікторовичу, як відомо, представники Головного слідчого управління Слідчого комітету Російської Федерації порушили проти українських військовослужбовців кримінальні справи, передбачені ст. 356 КК РФ та у своїй доказовій базі посилаються на порушення ними Женевської конвенції від 12.08.1949 року «Про захист цивільного населення під час війни». Відповідно до норм Міжнародного права як можна оцінити такі дії з боку РФ виключно в юридичній площині?

 - Розпочнемо з того, що такі дії одразу породжують низку питань, пов’язаних з можливістю й правомірністю застосування Слідчим комітетом РФ законодавства Росії на території України. І це можна класифікувати, як втручання у внутрішні справи України.

Так, дійсно, за КК РФ притягання до кримінальної відповідальності за злочин, вчинений за межами території Росії проти інтересів цієї країни або її громадян допускається у випадках, якщо залучення до кримінальної відповідальності за скоєння злочину за межами РФ передбачено міжнародним договором Росії. Але у Постанові про порушення Слідчим комітетом РФ кримінальних справ відсутня інформація про посилання на порушення міжнародних договорів Росії, крім згаданої Женевської Конвенції від 1949 року та додаткових договорів до неї. Але за ними порушення кримінальної справи за ст. 356 КК РФ можливо у разі збройного конфлікту.

Як відомо, керівництво РФ заперечує наявність збройного конфлікту міжнародного характеру між Україною та Росією, так само як і санкціоноване урядом РФ направлення на територію України для участі в терористичних актах військовослужбовців РФ, бойовиків і найманців. Тому основною версією є кваліфікація Головним слідчим управлінням Слідчого комітету РФ подій у Донецькій та Луганській областях як збройного конфлікту не міжнародного характеру. Такий підхід відповідає і коментарям російських експертів в галузі юриспруденції та міжнародного права.

Але слід зазначити, що Женевські конвенції від 1949 року та Додаткові протоколи до них не можуть бути застосовані до збройних конфліктів не міжнародного характеру. Адже, відповідно до них, держави зобов’язані розшукувати і залучати до судової відповідальності тих, хто несе відповідальність за серйозні порушення та військові злочини. Однак ці зобов’язання виникають виключно у випадку збройного конфлікту міжнародного характеру. Застосування же екстериторіальної дії кримінального закону РФ обумовлено тими обставинами, що іноземні громадяни та особи без громадянства, що не проживають постійно в РФ, не були засуджені за скоєння злочину в іноземній державі, тобто в даному випадку в Україні. Своєю чергою відзначимо, що в Україні присутні норми КК, що відповідають і нормам ст. 356 КК РФ. Відтак Україна у всіх випадках загибелі цивільного населення проводить розслідування та за наявності достатніх підстав – досудове слідство з протягуванням до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні злочинів в період проведення антитерористичної операції. Таким чином можна зробити висновок, що РФ на підставі власного кримінального права має юрисдикцію щодо передбачуваних військових злочинів, які можуть бути вчинені в Україні, тільки в частині збройного конфлікту міжнародного характеру, наявність якого, як ми вже зазначали, керівництво цієї країни не визнає. Відтак і права щодо порушення кримінальних справ проти військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України у представників Слідчого комітету РФ не існує.

 - Виходить, що в Російській Федерації порушуються кримінальні справи, які за існуючим міжнародним правом не мають жодних правових наслідків стосовно громадян України, задіяних в ході проведення антитерористичної операції?

 - Саме так.  На територію, зазначену в Постановах про порушення кримінальної справи Слідчим комітетом РФ поширюються суверенітет і юрисдикція України. А на її території, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», проводиться антитерористична операція, яка не є збройним конфліктом. До речі, практика Росії відносно кваліфікації ситуації як контртерористичної операції на Північному Кавказі в період першої та другої Чеченських війн і Дагестані виходить з примату суверенна щодо кваліфікації наявності або відсутності збройного конфлікту. Слід зазначити, що через таку політико-правову позицію Російської Федерації  тлумачення Слідчим комітетом РФ антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях України як збройного конфлікту, не має ані правових, ані політичних підстав та може вважатися застосуванням подвійних стандартів.

Окрім цього, представники Росії наполягають на тому, що під час проведення АТО у збройному конфлікті застосовуються заборонені міжнародним договором РФ засоби й методи ведення бойових дій. Однак дія договорів Російської Федерації породжують міжнародно-правові зобов’язання виключно нею, а не третіми державами. На території України діють міжнародні договори України.

Ще одна правова колізія полягає в тому, що в офіційних документах Слідчим комітетом РФ вказується на те, що ніби скоєння злочину мало місце «в містах Слов’янськ, Краматорськ, Донецьк, Маріуполь та інших населених пунктах, проголошених Донецькою і Луганською Народними Республіками». Хоча насправді зазначені міста знаходяться на території суверенної держави Україна, адміністративно-територіальний поділ якої не передбачає існування ані «ДНР», ані «ЛНР». Дані утворення з точки зору міжнародного права є юридично нікчемними, оскільки вони проголошені в порушення основних принципів міжнародного права (територіальної цілісності, непорушності кордонів) та з порушенням чинного законодавства, відповідно до норм якого, з-поміж іншого, ці «республіки» визнані терористичними організаціями.

Окремо слід відзначити, що і РФ не визнала у встановленому порядку зазначені утворення, і таким чином ця країна в особі державного орану – Слідчого комітету РФ відносно України порушує принцип територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи, міжнародні правові зобов’язання щодо боротьби з тероризмом, а також положення ст. 1-3 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією від 1997 року. А використання найменувань терористичних організацій як невизнаних територій в офіційному документі, виданому державним органом РФ – її Слідчим комітетом може трактуватися як порушення норм міжнародного права та тягнути за собою міжнародно-правову відповідальність.

 - Тобто порушення представниками Слідчого комітету РФ кримінальних справ проти українських військових в зоні АТО є протиправними діями?

 - Такі випадки можна кваліфікувати як втручання у внутрішні справи України. Посилаючись на ст. 356 КК РФ, представники Слідчого комітету Росії виходять за межі своїх повноважень щодо порушення кримінальних справ проти українських військових за ознаками злочину, що ніби мають місце в період проведення антитерористичної операції на території України. Це порушує основні принципи міжнародного права, а також суперечить правилам застосування універсальної кримінальної юрисдикції та положенням Женевських Конвенцій і Додаткових протоколів до них. Проведення антитерористичної операції на території України має чітке внутрішнє правове оформлення, а її легітимність визнана міжнародною спільнотою. Відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» АТО – це не збройний конфлікт, а комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення злочинних діянь. Антитерористична операція передбачає звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичного акту чи іншого злочину, здійснюваного з терористичною метою. Під час проведення АТО українські військові мають неухильно дотримуватися вимогам українського законодавства, а у разі скоєння ними злочинів вони нестимуть кримінальну відповідальність знов таки виключно до норм українського, а не російського законодавства.

Вів бесіду начальник відділу прокуратури Південного регіону з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері старший радник юстиції, кандидат юридичних наук Едуард Плешко.

    

"Constitutional Reform and Modernization in Ukraine on the way to European integration " to be held July 4, 2014

Dear Colleagues,
Ukrainian Association of International Law, Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine, Institute of International Relations of Kyiv National Taras Shevchenko University, Department of International Law, Department of European Law IIR are pleased to invite you to participate in the international scientific conference "Constitutional Reform and Modernization in Ukraine on the way to European integration " to be held July 4, 2014 hall of the Academic Council of the Institute of international Relations at Melnikova st. , 36/1, Kyiv, Ukraine. Conference starts - July 4, at 10:00. Registration will open at 9:30.
The conference will examine three main clusters:
1. The international legal obligations of Ukraine and constitutional reform
2. Constitutional reform in Ukraine and Association Agreement
2.1. Supra-nationality and the need for amending the Constitution of Ukraine
2.2. The experience of European countries on the mechanism of separation of powers - designation and subordination "power" ministries
2.3. European standards for opposition
3. Modernization of the state and legal system of Ukraine: Constitutional Reform as stabilizing factors
3.1. European standards and state-building of local government
3.2. Decentralization of power in Ukraine

The Organizing Committee will be particularly grateful if you actively participate in the discussion of the agenda and send us your report to the address: alexander.zadorozhny2012@gmail.com Participants whose papers will be accepted by the organizing committee and included in the conference program,will be reimbursed travel expenses (both side), accommodation (one night at the hotel 4 stars in the center of Kyiv) and food. Presentations made before 1 July (inclusive). Confirmation of participation will be sent on July 2.
Encouraged prompt referral reports - abstracts -  in order that we can reserve the tickets on time, and you are guaranteed to have taken part in our conference!

“Конституційна реформа та модернізація в Україні на шляху до європейської інтеграції”

Шановні колеги!

Українська асоціація міжнародного права, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра міжнародного права, кафедра європейського права ІМВ мають честь запросити вас до участі у Міжнародній науково-практичній конференції “Конституційна реформа та модернізація в Україні на шляху до європейської інтеграції”, яка відбудеться 4 липня 2014 року у залі вченої ради Інституту міжнародних відносин, за адресою: вул. Мельникова, 36/1, Київ, Україна. Початок конференції - 4 липня о 10:00. Реєстрація буде відкрита о 9:30.

На конференції планується розглянути три ключові блоки питань:

1.         Міжнародно-правові зобов’язання України та конституційна реформа

2.         Конституційна реформа в Україні та Угода про асоціацію

2.1. Наднаціональність та необхідність внесення змін до Конституції України

2.2. Досвід європейських держав щодо механізму розподілу влади – призначення та підпорядкування “силових” відомств

2.3. Європейські стандарти діяльності опозиції

3.         Державно-правова модернізація України: конституційна реформа як фактор стабілізації

3.1. Європейські стандарти державного будівництва і організації місцевого самоврядування

3.2. Децентралізація влади в Україні

Організаційний комітет буде особливо вдячний, якщо Ви активно долучитеся до обговорення питань порядку денного та надішлете нам свої доповіді на адресу: alexander.zadorozhny2012@gmail.com Учасникам, чиї доповіді будуть прийняті оргкомітетом та включені до програми конференції, покриваються витрати на проїзд (в обидві сторони), проживання (одна ніч в готелі 4 зірок в центрі Києва) та харчування. Доповіді приймаються до 1 липня (включно). Підтвердження про участь буде надіслано 2 липня.

Вітається оперативність направлення доповідей для того, щоб ми могли вчасно замовити Вам квитки, а Ви гарантовано взяли участь у нашій конференції!

Міжнародне право та українська революція

Міжнародне право та українська революція

Неврахування владою думки більшості громадян щодо зовнішньополітичного курсу держави, тотальне нехтування правами та свободами людей, застосування насильства та сили проти мирних акцій протесту призвели до Революції гідності, яка мала своїм наслідком докорінну зміну влади у державі, народження нового українського суспільства.

Враховуючи трагічні події, які мали місце під час Революції, порушення  режимом януковича норм національного та міжнародного права, маніпуляцію фактами та їхньою оцінкою та кваліфікацією, яка мала місце у провладних, а в подальшому і в російських засобах масової інформації, актуальним та необхідним є міжнародно-правовий аналіз революційних подій.

На жаль, після Революції Україна не отримала в повному обсязі ті мир та свободу, за які боролися мільйони громадян на майданах по всій країні. Наша держава стала жертвою зовнішньої агресії, яка призвела до анексії Криму та утворення регіонів нестабільності на сході країни. Як ніколи важливим стає питання перемоги в інформаційній війні, а також розробка послідовної та обґрунтованої правової позиції держави, гідний захист власної державності, прав і свобод громадян у міжнародних інституціях та судових органах.

Саме тому дана монографія присвячена міжнародно-правовому аналізу української кризи і ставить за мету подати детальне дослідження всіх вищеокреслених подій.

Запропонована колективна монографія “Українська революція та міжнародне право” поділяється на три великі розділи, кожний з яких охоплює ряд напрямків:

1)   Революція гідності як прояв права народу на опір.

2)   Тимчасова окупація Кримського півострова Російською Федерацією.

3)   Криза у східних регіонах України: продовження агресії Росії та експорт тероризму.

Перший розділ присвячений таким питанням:

·      Хронологія та грунтовна юридична кваліфікація подій на Майдані.

·      Обґрунтування права народу на опір.

·      Систематизація порушень прав людини, вчинених режимом проти власних громадян.

·      Аналіз законів, прийнятих 16 січня з огляду на три аспекти: 1. процедура прийняття; 2. правова оцінка змісту; 3. наслідки та суспільне несприйняття.

·      Оцінка судових заборон акцій протесту: законність та пропорційність.

·      Аналіз прийнятих законів про амністію: їхня правова природа та наслідки.

·      Характеристика Угоди про врегулювання кризи в Україні від 21 лютого: зміст, рівень її виконання, суб’єкти, з провини яких вона порушена.

·      Аналіз постанови Верховної Ради України від 22.02.2014 № 757-VII, що констатувала самоусунення Президента. Обгрунтування легітимності призначеення ВРУ Турчинова О.В. виконуючім обов”язки Президента України. Обґрунтування законності та легітимності нового уряду Арсенія Яценюка . Доведення безпідставності його невизнання з боку Російської Федерації.

·      Оцінка перших результатів розслідувань злочинів, вчинених за часів Революції. Розкриття злочинів режиму.

·      Підписання Угоди про асоціацію як один з наслідків Революції: оцінка та виділення подальших необхідних кроків.

Другий розділ охоплює таке коло питань:

·      Будапештський меморандум та інші гарантії територіальної цілісності України.

·      Характеристика нових українсько-російських відносин. Росія як держава-агресор.

·      Аналіз «референдуму» в Криму: його невідповідність українському законодавству та міжнародному праву.

·      Обґрунтування підстав міжнародно-правової відповідальності Російської Федерації за агресивну війну на підставі норм міжнародного права. Питання  цивільно-правової відповідальності та збитків, спричинених агресією Російської Федерації.

·      Аналіз незаконної окупації Криму Російською Федерацією. Неможливість обґрунтувати даний факт здійсненням права народу на самовизначення.

·      Обґрунтування статусу кримських татар як корінного народу. Характеристика порушень прав кримських татар після окупації Криму Росією.

·      Факти порушень прав українського населення в Криму як наслідок агресії Російської Федерації. Поява в Україні внутрішньо переміщених осіб.

·      Інформаційна війна Росії проти України: аналіз необхідності зміни підходів до інформаційної безпеки держави.

·      Аналіз реакції міжнародного співтовариства на кризу в Україні (зокрема, Резолюції ГА ООН, ПАРЄ). Наслідки окупації Криму для Росії в контексті міжнародно-правової відповідальності. Питання можливості та доцільності позбавлення Росії постійного членства в РБ ООН.

Третій розділ стосується таких аспектів:

·        Докази наявності зовнішнього фактору в подіях на сході України: міжнародно-правова оцінка. Перспективи визначення Росії як держави-експортера тероризму.

·        Аналіз правової бази проведення АТО.

·        Співвідношення подій у східних регіонах та міжнародного гуманітарного права.

·        Характеристика «референдумів» та «опитувань», проведених на сході України.

·        Міжнародно-правова оцінка утворення маріонеткових держав на сході України.

·        Аналіз фактів порушення прав людини, спричинених діями сепаратистів та терористів.

Запропонована коллективна монографія окремо надає характеристику перспективам звернення України до міжнародних судових установ, а також містить рекомендації для української влади щодо подальших кроків необхідних як для захисту інтересів держави (шляхи компенсації збитків внаслідок агресії, можливості повернення вивезених активів, реформування підходів до оборони держави – визначення місця України в системах колективної безпеки тощо), так і для захисту прав і свобод громадян (захист громадян на окупованій території, подальше визначення статусу кримськотатарського народу тощо).

Монографію планується надрукувати українською мовою, а також, в перекладі на англійську в США та ЄС. Монографія планується до розповсюдження під час сесії Генеральної Асамблеї ООН в Нью-Йорку у вересні 2014 року.

Термін написання монографії та подачі авторських розділів в редакцію – до 15 липня 2014 року. Керівник авторського колективу – Голова Президентської Ради Української Асоціації міжнародного права, заслужений юрист України, член-кореспондент НАПрНУкраїни, завідувач кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка,  Олександр Вікторович Задорожній. Пропозиції приймаються на електронну пошту alexander.zadorozhny2012@gmail.com